Релігійні питання останнім часом гостро обговорюються в Южноукраїнській громаді: депутатами - на сесіях міської ради, мешканцями - у соцмережах. ЮжкаNews.City звернулася о. Михайла Киряка, настоятеля храму Христа Спасителя (УПЦ), щоб прояснити його позицію щодо агресії рф в Україні та переходу до ПЦУ.

Храм Христа Спасителя в ЮжноукраїнськуХрам Христа Спасителя в ЮжноукраїнськуАвтор: Лариса Мініна

- Отець Михайло, пам’ятаєте 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф? Що робили в цей день?

- Пам’ятаю це дуже детально, тому що 19 числа у мене помер тато, 21-го я його поховав і після похорону заїхав у Вінницю до дітей. О шостій ранку мені зять каже: «Тато, вставай. Війна!» Ми встали бистренько, новини подивилися і почали добиратися додому. Я цілий день їхав, тому що були черги, пробки. На Умань дорога була перекрита, бо там розбомбили заправку. Так вона до цього часу розбомблена і стоїть. Ми проїхали через Жашків, і з цієї сторони заїхали у місто. Переживали, як і всі люди.

- Що Ви тоді відчували?

- Якщо чесно, я відразу не повірив і не відчув у перший день, що це таке. Усі кругом дивилися: що відбувається? Потім був і страх, і ненависть. Я хоч і священник, але ненависть була. Хотілося щось робити. Переживав за дітей. У мене діти та шість онуків.

- Вони в Україні?

- Так, вони всі в Україні. Два зяті допомагають армії, займаються волонтерством. Старший зять машини возить з Німеччини для ЗСУ, молодший ремонтує. Зараз всі ми тут. А коли війна почалася, Саша відправив сім’ю в Німеччину. Поїхали туди не як біженці, а до друзів. Виділили їм кімнатку, там і жили. Відразу почали готувати український борщ, вареники ліпити... Побули там неповний місяць і повернулися назад.

- Чи змінювалося Ваше ставлення до війни на початку і зараз?

- Коли у нас утворилась територіальна оборона і ще не було де їх кормити, ми їх в церкві годували: сім місяців - від 15 до 20 чоловік. Хлопці приходили сюди. Один з них – священник. Він живе у місті, а служив в Арбузинці. З перших днів пішов у тероборону і до цього часу воює, він вже командир взводу. Усі хлопці, слава Богу, живі. Тому я з перших днів вважаю себе безпосереднім учасником подій.

- А зараз?

- Зараз теж, тільки ми цього не оприлюднюємо. З перших днів збираємо гуманітарну допомогу, передаємо її ЗСУ. Допомогли військовим машину придбати. Ліпимо вареники, сушимо сухарі. Дівчата приносять продукти. Біженцям роздавали памперси, одяг. Тільки дитячого харчування роздали на 700 тисяч. Це один благодійний фонд нам передав. Потім я став працювати з Вінницею, бо мої діти там живуть. Зараз я є членом БФ «Добро надії». Звідти привозять до нас речі, продукти. Я туди їжджу. Що в нас є, ділимося з ними. Продукти відправляємо військовим, або вони самі приїжджають: хтось у відпустку додому, хтось у відрядження. Це наші місцеві хлопці. Ми їх завантажуємо чим можемо і відправляємо. Кожного дня щось робимо.

- Чому про це не розповідаєте?

- Тому що дехто почав казати, що московський піп робить собі піар.

Гуманітарка, яку роздають у церкві

- Чи відспівували загиблих на війні у вашому храмі? Чи зверталися до Вас родичі загиблих?

- У храмі ні, не відспівували жодного. На кладовищі ми відспівували мабуть чоловік дев’ять загиблих. Так, звертаються, ми нікому не відмовляємо. У мене ніколи думки такої не було, щоб військових не хоронити. Ми зараз вже поминаємо за здоров’я більше 1300 чоловік військових, які воюють.

- Відомо, що у вас пройшли збори релігійної громади стосовно подальшого існування. Розкажіть про це.

- Є відео. Люди вирішили всі одноголосно, що залишаємося тут. Я запитав, може хто хоче в ПЦУ? Два рази перепитав. Лише одна жіночка підняла руку, але потім сказала, що вона не зрозуміла. Люди вирішили лишитися в українській православній церкві незалежно ні від кого.

- Ви ж людина обізнана, розумієте, що таке ця українська православна церква? В її статуті є канонічний зв’язок з російською православною церквою. Тож, з юридичною точки зору виходить, що це частина рпц, а на чолі стоїть патріарх Кирил, який благословляє цю війну.

- Цю казку я чую від усіх. І тепер її чую від Вас.

- Я такий висновок зробила з всього того, що бачила і читала.

- Відразу скажу: на початку війни, 29 березня 2022 року, у нас було зібрання єпархії, де засудили дії рф, відмовилися від поминання патріарха Кирила під час богослужінь. Проте в нас були збори нашої парафіяльної громади ще у 2012 році, на яких вирішили внести зміни і доповнення до статуту.

- В чому ці зміни? Вони якось стосуються сьогодення?

- Звісно, так. Вони стосуються того, що ми вийшли з московського патріархату. У статуті немає жодного слова про московський патріархат.

- А хто керує вашою церквою? У вас же все одно ієрархія якась є? Єпископ підпорядковується митрополиту, він – патріарху.

- Цими питаннями хочуть нас загнати у кут.

- Так це ж логічні питання.

- Не логічні. Тому що у ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» написано: «Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб… Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади». Ми є місцевою релігійною організацією. Я вже писав депутатам. Не єпархія нас сотворила, а ми самі увійшли у єпархію.

- Ви увійшли у єпархію, а вона увійшла під митрополита Онуфрія та патріарха Кирила.

- Вона нехай входить, куди хоче. Я то тут до чого? Ми вишли з єпархії. Ми зараз самі по собі.

- Тоді правильно вам дорікають, що ви є якимись розкольниками чи сектантами, бо ви самі по собі, тобто пішли проти ієрархії. Так виходить?

- Ми не пішли ні проти кого. Ми можемо бути самостійними. У нас ніде не написано в статуті, що ми повинні комусь підпорядковуватися. Можемо завтра піти під польську церкву. Ця ієрархія полягає в тому, кого ми поминаємо. Я сьогодні поминаю: «святіші патріархи православні».

- Ви маєте на увазі й Вселенського патріарха?

- Так.

- І Кирила Гундяєва? Він же теж православний патріарх.

- А Ви знаєте, що Єпіфаній поминає патріарха Кирила? Я ж узагальнюю: «святіші патріархи православні», то Ви кажете, що я поминаю Кирила.

- Тобто Ви стверджуєте, що це можливо так, що ваша релігійна громада сама по собі?

- А чого неможливо? У нас в статуті нічого такого немає. З єпархією ми зв’язані тільки тим, що я не можу нічого продати без єпархії. Вона контролюючий орган. А нам нарікають, що ми гроші на москву даємо.

- А Ви скажіть, даєте чи ні?

- Я нікому не дав ні копійки. Ні на Москву, ні на Київ.

- На Вознесенськ?

- На Вознесенськ, коли створювалась єпархія, ми всі допомагали. Це було в 2013 році. У статуті немає ні слова про московський патріархат.

- Слова прибрали, зв’язок залишився.

- Дивіться, ми провели збори. Це було 12 лютого 2023 р. Є протокол, що ми вийшли з підпорядкування.

- Добре. Я зрозуміла вашу позицію. Скажіть, а чому Ви не хочете перейти в ПЦУ?

- Не я не хочу, це люди не хочуть.

- Люди мабуть не знають якихось деталей. Судячи з того відео, люди вірять Вам, а Ви не хочете нікуди переходити. Вони Вас підтримують.

- У нас в місті є і ПЦУ, і греко-католики, і католики. Люди ідуть, куди хочуть. Що їм заважає піти в ПЦУ?

- А що Вам заважає? Зараз наче секта, бо ви самі по собі. Від Кирила відхрестились. А чого не хочете приєднатися до Вселенського патріарха? Це ж логічно!

- Ми хочемо приєднатися до Вселенського патріарха, але хочемо, щоб це було законно. А люди не хочуть у ПЦУ, як ви їх змусите?

- Чого вони не хочуть?

- Тому що наші люди не хочуть поминати патріарха Кирила. Єпифаній його поминає, а я не поминаю! Така відповідь влаштовує? Ми не хочемо поминати патріарха Кирила, через то ми не хочемо переходити в ПЦУ. Чого я секта, коли я рукоположений. Я священник з 1989 року. У мене сан зняли? Ні. На мене хтось заборону послав? Ні.

- Але Вас рукоположила ця ієрархія, від якої Ви відмовились.

- Тоді ще не було розділення та УПЦ київського патріарахату. Я не від кого не відказався. А по документах став таким, яким дозволяє 8 стаття Закону. Чого нас називали московським патріархатом? Бо ми поминали патріарха Кирила. Я не поминаю Кирила, у мене є статут. Ви мене знаєте, мабуть, з самого початку. Я завжди розмовляв українською мовою. Проте мені все одно кажуть, що я московський піп. Єпіфаній поминає Кирила з 2018 року, але він не московський. Хто з нас більш український?

Читайте також: В Южноукраїнську порушилося питання існування Української Православної Церкви на території громади

- Свою антиросійську позицію Ви десь публічно висловлювали?

- На кожній проповіді. Я ж не знаю, хто стоїть у церкві. У мене СБУшники стоять. Вони чують. Я під час кожної служби поминаю військових, дякую їм, що ми могли відслужиться. Я проклинаю ту росію, я проклинаю того патріарха. Що мені ще зробити? Перейти в ПЦУ? Люди не хочуть. І я не хочу. Маю на це право. Чого мене не змушують переходити в греко-католики чи в католики? Чого саме в ПЦУ?

- Просто це природньо, щоб в Україні була єдина православна помісна церква.

- Тоді чого на державному рівні не приймають цього питання? Якщо приймуть, я завтра буду там. Я служу на старослав’янській, але можу служити і українською. Питань нема.

- Дякую, отець Михайло, за відвертість.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися