Другого березня 2022 р. у Вознесенськ вдерлися російські загарбники й почалися запеклі бої. Місто героїчно вистояло й не пропустило ворога далі. Про ці події взято декілька інтерв’ю, знято декілька документальних фільмів. А що відбувалося в ті березневі дні в Южноукраїнську? Чи готувалися до бою? Що робили військові, влада, пересічні городяни? Ці питання ми поставили підполковнику Миколі Живогляду, начальнику першого відділу Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

- Миколо Олександровичу, Ви знали, що рф планує повномасштабний наступ? Готувалися до цього? Можливо, були якісь вказівки зверху?

- Розуміння було. Я вирішив не чекати вказівок, а заздалегідь підготуватися. У десятих числах лютого ми зустрілися з Олегом Худолієм, командиром військової частини 3044. Склали приблизний план дій. Першим пунктом було створення ДФТГ (добровольче формування територіальної громади) для оборони Южноукраїнська. Ми розуміли, що наше місто має важливе стратегічне значення. Влада міста долучилася до вирішення цих питань. Створили координаційну робочу групу. Потім я змушений був піти на лікарняний через ковід. На роботу вийшов за декілька днів до вторгнення рф, але ми встигли підготувати документи на ДФТГ: провели всі накази, визначили старшого. Коли почалася війна, ми були готові. Якраз другого березня почали отримувати зброю на артскладі у Вознесенську. А в цей час там уже точилися бої. У них брали участь 80 штурмова бригада, 28 окрема механізована бригада, група «Арей», Вознесенське ДФТГ, 123 бригада, 187 батальйон ТРО, поліція, Вознесенський РТЦКтаСП, ССО, військовослужбовці А2920 – артсклад, та спецслужби. Южноукраїнськ був напоготові. Ми розуміли: якщо Вознесенськ не витримає, то в росіян є декілька шляхів – піти на Одесу, взяти Миколаїв у кільце, а найголовніше – наша атомна станція. Якби вони її захопили, то використовували б як козир для маніпулювання на світовій арені.

- Скільки осіб було залучено 2 березня для оборони Южноукраїнська?

- Рота охорони – 120 осіб і ДФТГ в процесі формування, але вже тоді було понад 120 чоловік. На будівлі військкомату розмістили снайперів. Поставили гранатометників. Ми мали достатньо вибухівки, щоб робити підриви у разі наступу ворога. Займалися мінуванням. Готувалися. Особливо вночі. Ніхто не спав, усі чатували на ворога. Національна гвардія виставила блокпости і охороняла під’їзди до АЕС.

- Що робило цивільне населення?

- Люди робили коктейлі Молотова, набирали мішки з піском, зносили шини. Ми перекрили дорогу в місто. Знайшли крани, машини, поставили блоки.

- Як Ви можете охарактеризувати загальну атмосферу в Южноукраїнську в ті дні?

- Я не думав, що буде така завзятість, згуртованість. У людей горіли очі, вони реально були готові захищати своє місто. Я пошикував роту й провів інструктаж: сказав, якщо ми розумітимемо, що не зможемо подолати ворога, потрібно продумати можливості відходу. Усі як один відповіли: «Ми не відступимо. Стоятимемо до останнього». В їхніх очах я бачив готовність пожертвувати своїм життям.

- Виходить, що тоді саме Ви відповідали за оборону Южноукраїнська?

- У найперші дні – так. Керівництво міста й ми. Кожен зі свого боку чимось допомагав, робив свою роботу.

- У нас не повторилася б така ситуація, як в Енергодарі?

- У нас би так не було. Бо ми розуміли, що наше місто потрібно захищати. У перші дні у «військкомат» стільки прийшло добровольців, що неможливо було протиснутися. Усі хотіли воювати, просили зброю. Кому треба – видавали, кого треба, відправляли у військові частини. Автобуси виділяла міська влада.

- Атомна станція допомагала?

- Звичайно! Але не в перші дні, десь через місяць. Вони нам давали бронежилети, амуніцію та ще багато чого.

- А Юженергобуд?

- Юженергобуду велика подяка. Вони відправили на фронт дуже велику кількість техніки. Я не володію цифрами, але точно знаю, що яку б ми потребу не дали керівництву підприємства, вони все виконували. А необхідність була в різних машинах: кранах, важкій техніці тощо. І зараз є необхідність, і вони все дають.

Читайте також: Наступ орків 2 березня 2022 р. Вознесенськ оборонявся, Южноукраїнськ готувався. Відео

- У Вас був зв’язок з генералом Марченком, Віталієм Кімом?

- З Марченком і Кімом був зв’язок, але не безпосередній. Я знав, як на них можна вийти у разі потреби. Але в ті хвилини я про це не думав.

- Тобто конкретних команд Ви не отримували?

- Ні. Вже після п’ятого березня до нас у місто з Одеси прибув комендант. У нього був позивний «Дракон». Він сформував своє командування. Ми створили штаб. Мені був даний наказ сформувати стрілецький батальйон з 600 осіб і забезпечити їх зброєю, харчуванням та іншим. За ніч я зібрав більше 400 осіб і був готовий формувати новий батальйон. Але потреба відпала, бо до нас підтягнулися війська. Вони забезпечували охорону Южноукраїнська. Ми нарощували оборонні споруди й особовий склад. Доотримали озброєння. Почали окопуватися.

- Ви щось знаєте про южноукраїнців, які брали участь в обороні Вознесенська?

- Я знаю, що там були южноукраїнці, але конкретних прізвищ у мене немає. Зухвалий був наступ. Вони думали, що їх тут зустрічатимуть з короваями, але так не сталося. Не на руку зіграла їхня пропаганда, й вони отримали по зубах. Навіть є десь аудіо- чи відеозапис, як кримський таксист розповідає, що орки скаржилися: йшли-йшли, все було добре, а під Вознесенськом дали їм таких пілюлей, що довелося відступити. Я знаю, як це все відбувалося: бій, підриви мостів. Перший удар взяло на себе Вознесенське ТРО. А взагалі ми всі були, як один механізм. Передавали дані пересування ворога. Не можу зараз розповісти, але був налагоджений зв’язок з мешканцями сіл. Люди давали інформацію коли пройшла колона, пролетіли гелікоптери чи інше. Я одразу робив мітки на карті й передавав ці дані людям, що координували військових, і вони відпрацьовували цілі. Наносили ураження і все в нас виходило добре. Потім хлопці присилали відео й фото з відпрацьованих цілей. Спільними зусиллями перемогли. У Прибужанах стояли гармати, які гатили по ворожих позиціях. Люди розповідали: коли російські військові зайшли в район Болгарки, то були дуже голодні. Їх не цікавило збагачення, вони не шукали грошей, коштовностей. Їм потрібно було задовольнити елементарні фізичні потреби – поїсти, одягнутися. Вони відбирали у місцевих їжу й одяг. У когось під диваном знайшли мисливську гвинтівку, але навіть не звернули увагу, бо їм на той момент це було не потрібно.

Так виглядав мікрорайон «Болгарка» у Вознесенську після боїв 2-3 березняТак виглядав мікрорайон «Болгарка» у Вознесенську після боїв 2-3 березняАвтор: inshe.tv

- Пане підполковнику, як думаєте, коли закінчиться війна?

- Як каже моя бойова товаришка, яка наразі несе службу в лавах ЗСУ, орки беруть масовістю: «Ми їх сотнями кладемо, а вони вилазять знову». Тактика у противника дуже проста: вони відправляють живу силу на смерть, щоб виявити наші позиції. Як ви вже мабуть знаєте, влада країни прийняла рішення, не відводити українські війська з Бахмута, а навпаки, посилити й підкріпити їх. Можливо, найближчим часом буде контрнаступ. Лендліз працює, кількість зброї збільшується. Українські військові опановують нову зброю за кордоном. Все буде добре.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися