До цього часу мати Артема, який загинув 21 липня 2020 року під Павлополем, Світлана Козій, не може повірити в те, що її сина вже немає. Жінці здається, що це якась помилка і він просто десь далеко поїхав. Вона каже, що біль в серці не стихає ні на мить.
Мати та син були близькими
Про те, що Артем Козій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти, опинився на передовій мати не здогадувалась. Вона навіть не могла подумати, що вісімнадцятирічного юнака без підготовки відправлять в зону бойових дій. Жінка була впевнена, що син проходить навчання в частині.
Останнє повідомлення на Viber від Артема мама отримала 17 липня. Він писав, що в нього все добре, але поганий зв’язок. Також їм не дозволяють часто користуватися телефонами, тому хлопець попросив неньку не хвилюватися і пообіцяв подзвонити одразу, як тільки буде можливість. Але вже через чотири дні, 21 липня, його не стало.
Мати дуже переймається, що їй не зателефонували, коли Артем був поранений і лікарі боролися за його життя. Каже, що принаймні молилася б за нього. Та серце все одно відчувало біду: о десятій годині ранку, коли Артема було поранено, Світлані стало зле. Вона одразу подзвонила синові, але не було зв’язку. Увечері в двері квартири постукали представники міської влади та військкомату, які й повідомили страшну новину.
Тато Артема – Євген Козій з 2015 року служить у Збройних Силах України. Він постійно знаходиться на передовій. Можливо це й вплинуло на рішення хлопця підписати контракт на військову службу. Він гордився своїм татом, який неодноразово потрапляв до телевізійних новин.
- Перед самим від’їздом у військову частину ми прогулювалися з Артемом меморіалом і разом підходили до дощок, які встановлені загиблим воїнам АТО. Я запитав у сина, чи він знає когось із них? Він похитав головою, що ні. Вже тоді в мене на серці було неспокійно. Всю дорогу я розповідав йому, що треба бути дуже уважним, слухати командирів, бо на війні виживає той, хто слухає і чує. А він мені каже: «Па, я ще сопляк і до 21 року на передову не потраплю». Тоді він мене цим заспокоїв, - поділився спогадами Євген Козій.
Батько не відмовляв сина від намірів служити в армії. Каже, що хлопець був налаштований рішуче і ніякі аргументи вже не подіяли би. Євген на своєму авто особисто завіз Артема до військової частини для проходження служби.
- Коли молоді хлопці дивляться відео про війну, то в них виникає романтична уява. А коли знаходишся там, на війні, і біля тебе лежить неживий товариш, який хвилину тому ділився з тобою своїми мріями, то розумієш, що війна – це кров, смерть, страх, біль. У бою переповнює адреналін, і таке відчуття, що ти граєш в комп’ютерну гру. Коли все закінчується, починаєш усвідомлювати реальність і виникає мандраж, бо ти розумієш, що то міг бути твій останній бій. Після того, як Артем загинув, я вже не відчуваю того мандражу. Я дуже пишаюся своїм Сином! - розповів Євген.
