Серед мешканців нашого міста є такі, про кого можна впевнено сказати – це людина-історія. Один із них – Володимир Скороход, колишній начальник дільниці у «Гідроспецбуді». Він та людина, що пам’ятає будівництво Южно-Українського енергокомплексу та міста-супутника з першого кілочка. Напередодні 75-річчя Володимира Миколайовича ЮжкаNews.City завітала до нього в гості.
Будьмо знайомі
Володимир Скороход народився 18 квітня 1946 року в невеличкому селі на Чернігівщині. Родина була незаможною. Батько-фронтовик залишився інвалідом після війни. Хлопцеві доводилося найматися пасти корів, щоб фінансово допомагати родині.
У рідному селі Володимир закінчив 8 класів. Щоб навчатися в школі й далі, змушений був ходити у сусіднє, за п’ять кілометрів.
Хлопець вів здоровий спосіб життя, активно займався спортом: бігом, боксом та боротьбою. Коли Володимир не вступив до омріяного інституту у Львові, його запросили працювати вчителем фізкультури в школі.
Потім була армійська строкова служба в Німеччині протягом трьох років. Після демобілізації – навчання в індустріальному технікумі в місті Ромни.
Завершивши навчання на гірському факультеті В.М. Скороход за розподілом потрапив на Миколаївщину. В Олександрівці Вознесенького району він почав працювати майстром «Чорноморвибухпрому».
На Південь України чоловік переїхав не сам. Коли Володимир ще був студентом, він зустрів дівчину Валентину, в яку закохався до нестями. Пара одружилася на Сумщині.
Трудова біографія
Управління будівництва Южно-Української АЕС у 70-ті роки укладало договір на проведення вибухових робіт із підприємством, де працював Володимир Миколайович. Так чоловік познайомився з Г.В. Сосєдєнком, легендарною особистістю для Южноукраїнська.
– Григорій Васильович сказав мені: переходь працювати до нас, Скороход. Ти мені подобаєшся. Він пообіцяв забезпечити мене з родиною житлом. Я совісно працював, а він дотримав слова: квартиру мені дали, коли тут було лише три будинки. Спочатку двокімнатну, а через два роки – трикімнатну, – пригадує Володимир Миколайович.
Чоловік працював не покладаючи рук. Він повертався зі зміни о дванадцятій ночі, а вже о п’ятій ранку мусив прокидатися та йти на роботу. Його вважали найкращим у своїй справі. Саме Володимира Скорохода відкомандирували на будівництво Кримської атомної електростанції та за кордон, у Сирію.
Для того, щоб працювати в іншій країні, В.М. Скороходу потрібно було мати вищу освіту. Чоловіка це не злякало: здобув її без відриву від виробництва в Тульському політехнічному інституті.
Непроста професія
Робота у В.М. Скорохода була небезпечною та відповідальною. У підпорядкуванні Володимира Миколайовича було понад сто людей: підривники, слюсарі, бурильники.
Саме за його керівництва здійснили вибухи на територіях, де згодом збудували нашу ГАЕС, блочну насосну та міст через Ташлик. Також чоловік очолював підривні роботи в Актовому, Микитському та Южнобузькому кар’єрах.
– Після укладання договору на проведення робіт нам давали майданчик. Механізатори знімали там чорнозем. Потім до роботи ставали ми.
Відповідно до креслень бурили в граніті отвори на відстані п’яти метрів один від одного. Їхня глибина була 10-15 метрів, залежно від ухилу місцевості. Зазвичай, робили таких отворів більше п’ятдесяти. Кожен заповнювали вибухівкою, в один вміщалося до сотні кілограм. Потім зверху засипали все відсівом, щоб каміння під час вибуху не розліталося на декілька кілометрів, – детально описує процес ветеран-підривник.
За словами чоловіка, навколо небезпечної зони виставляли пости з людьми, які тримали червоні прапорці. Після того, як до вибуху все було готово, найближчі дороги перекривали, вмикали сирену та пускали червоні ракети. Після успішного підриву – три зелені.
Вибухівку працівники «Гідроспецбуду» отримували в паперових або тканинних мішках. ЇЇ на будівництво енергокомплексу доставляли потягом. Зберігали вибухові речовини у великих складах на 120 тон, які розташовувалися поблизу річки в напрямку Бузьких дач. Ці склади вартувала воєнізована охорона.
Володимир Миколайович мав контролювати все і всіх на майданчику та біля нього. Проте, пригадує він з сумом, були й нещасні випадки: переважно через те, що підлеглі не дотримувалися правил безпеки.
– Коли будували греблю в Олександрівці, змушені були виселяти на деякий час місцевих жителів, аж з тридцяти будинків. Але люди боялися залишати свої домівки, щоб їх не пограбували. Ховалися. А ми так переживали, щоб нікому не нашкодити, щоб ніхто не постраждав, – пригадує фахівець з буро-вибухових робіт Скороход.
Заслужений відпочинок
Володимир Миколайович, як більшість тих молодих людей, що приїхали будувати атомну електростанцію у 70-х роках минулого століття, всього домігся власною працею. Важкою, небезпечною, але такою важливою для нащадків. На пенсію він пішов у п’ятдесят п’ять, маючи за плечима тридцять сім років трудового стажу.
Цієї неділі Володимиру Миколайовичу виповнюється 75 років. Редакція ЮжкаNews.City щиро вітає ветерана будівництва енергокомплексу та бажає міцного здоров’я на довгі роки.
