Коронавірус змусив нас пристосовуватися до життя в умовах карантину. Новий локдаун був не такий жорсткий, як на весні 2020 року, та й не такий затяжний, лише два тижні. Вже 25 січня діти підуть до школи. Як навчалися дистанційно цього разу? Про один день із життя своєї сім’ї розповіла мама дівчинки-другокласниці, (прізвище просила не називати). Також ми стали свідками, як вчителі з третьої школи дистанційно проводили заняття. Було цікаво.
Мама про дистанційне навчання
- Можливо я така емоційна, і в інших родинах все по-іншому? Але це наша історія навчання в умовах сьогодення.
Я мама семирічної дівчинки. З одинадцятого січня всі заклади освіти міста перейшли на дистанційне навчання. Моє улюблене чадо довго намагалося переконати мене, що зараз карантин і про навчання годі й думати. Довелося застосувати свою красномовність та переконливо пояснити, що канікули вже закінчилися і час повертатися до уроків, хоч і вдома.
Знаю, що після відпочинку учнів дуже важко зібрати в купу та змусити одразу зануритися у навчання (про це часто казала наша вчителька на батьківських зборах). І це при тому, що з дітьми працюють досвідчені педагоги! А як же бути нам, батькам, педагогам-аматорам? Мусимо йти в ногу з часом, тому за рекомендацією нашої вчительки встановили доньці на її смартфон спеціальну програму Zoom.
Перший день дистанційного навчання в умовах локдауну пройшов доволі неоднозначно для нашої сім’ї. Вдень, поки ми з чоловіком були на роботі, дитя самостійно вчилося. І нібито все було добре, за її словами. Донька подзвонила мені на телефон та задоволеним голосом повідомила, що навіть домашнє завдання зробила самостійно. В мене закралося передчуття, що не все так просто. Ще на роботі я переглянула повідомлення, яке вчителька надсилає нам, батькам, у Viber. Домашнє завдання було серйозним. Також вчителька розповіла, над якими темами та за якими сторінками вони працювали сьогодні з дітьми онлайн. Отже морально вже приготувалася до вечірнього випробовування.
Повернувшись додому після напруженого робочого дня і переглянувши зошити з виконаним завданням, я побачила, що дитина не зовсім розуміє, що таке прикметники, а задача з математики вирішена на половину та ще й з помилками. Потрібно терміново сідати за навчання: проходити матеріал, той, що діти зазвичай вчать в школі, та знов робити домашнє завдання. За 15 хвилин, що виділяється на спілкування у Zoom, вчителька не може вкласти в дитячі голівки те, що їй вдається за цілий день у школі. А більше часу, за стандартами МОЗ, не можна проводити перед гаджетами за онлайн-навчанням. Так, є ще відео уроки в YouTube. Та їх переглядають хіба що відмінники. Ну чия дитина добровільно буде сидіти за навчанням, коли батьків немає вдома? Скільки цікавих і невідкладних справ мають наші дітлахи, поки ми не контролюємо їх.
І тут я зустріла протест донечки, адже на її думку вона вже все зробила. Дівчинка благала, плакала, навіть залізла під стіл, щоб не робити знову уроки. Після довгих вмовлянь та переконань, донька таки вилізла з під стола та погодилася все переписати. Мені якимось чудом вдавалося тримати себе в руках, татові – теж, але він двічі пив заспокійливе.
Спочатку ми заново пройшли тему, вивчили правила, а потім зробили домашнє завдання. На все у нас пішло біля трьох годин. Я ж не педагог, та не володію спеціальною методикою. Доводилося пояснювати декілька разів. А якщо враховувати, що діти можуть тримати увагу тільки до 15 хвилин, робили невеличкі перерви. Дякую вчительці, що вони надіслала зразок, як повинно бути записано в зошиті, то ж я підглядала туди. Скажу чесно, до англійської ми навіть не дійшли, залишили на потім.
Зранку я проснулася раніше, ніж зазвичай, бо треба ж було наготувати їжу для доньки на цілий день та сніданок для чоловіка. Замість того, щоб зробити це ввечері, я гризла граніт науки.
На роботу пішла вже втомлена від ранкової кулінарної розминки. А ввечері на мене чекає така ж сама історія. Дай Боже пережити цих два тижні локдауну, щоб не стався нервовий зрив!
В школах Южноукраїнська все йшло за планом
Попри локдаун, навчальний процес відбувався за шкільним розкладом: з перервами, уроками фізкультури та іншими дисциплінами. Але дистанційно, у кожного учня вдома. Як педагоги дають знання в умовах карантину та чи сприймають діти такий формат спілкування?
Южка.City завітала до третьої школи, попередивши адміністрацію за тридцять хвилин до візиту. Директорка Олена Кокол особисто влаштувала екскурсію закладом, врахувавши всі наші побажання.
Було незвично йти тихими коридорами. З їдальні не відчувався манливий запах їжі. На першому поверсі в лівому крилі технічний персонал робив косметичний ремонт. Олена Миколаївна каже, що використовує локдаун для того, щоб оновити деякі куточки будівлі. Школярам буде приємний сюрприз після довгої перерви.
Технічний персонал не байдикує на карантині
Як займаються молодші школярі
У порожніх класах йдуть уроки
У порожніх аудіторіях початкової школи вчителі проводять уроки перед моніторами ноутбуків у спеціальному додатку Zoom. По черзі заходимо в кожен клас, намагаючись не заважати. Зупинилися в аудиторії 3-А класу, щоб на власні очі побачити процес дистанційного навчання від початку до кінця уроку.
Якраз проходить урок фізкультури, який веде Наталя Бесараб. Під музику у спортивній формі вона показує дітям вправи, а ті з задоволенням їх повторюють. Розминка зайняла шість хвилин. Насамкінець трохи потанцювали. , який проведе вч
Наталя Леонідівна веде фізкультури у незвичному для неї форматі
За розкладом у дітей урок «Я досліджую світ». Вікторія Броваренко пояснює тему «Роль шкіри в організмі людини». На екрані допитливі дитячі оченята, вони намагаються вловити кожне слово. Вчителька не просто начитує матеріал, а спілкується з учнями, задає питання. Діти по черзі вмикають звук на своїх гаджетах і відповідають.
Вікторія Борисівна: «Діти, яка шкіра на дотик?»
Діана: «Як жуйка, еластична».
Женя: «Вона чутлива!»
Ще декілька хвилин роз’яснення і самостійне завдання на три хвилини. Поки малеча працює, Вікторія Борисівна пояснює: вона спеціально комбінує урок, щоб у дітей очки відпочивали від моніторів.
Вікторія Борисівна намагається зробити урок якомога цікавішим та інформативнішим
На екрані почали з’являтися лайки - це діти показують, що вони вже впоралися із завданням. У кого виникають труднощі, той ставить інший знак, і вчителька знає, що потрібна її допомога. Урок швидко закінчився, онлайнове заняття у молодших школярів, за новими санітарними нормами, має тривати не більше 15 хвилин. Попереду перерва і наступний урок читання.
- Ось так пристосовуємося. А що робити? З дітьми вже були готові до такого формату навчання. Ми, вчителі, ще з літа готувалися до «дистанційки», шукали зручні платформи, бо ті, що використовували під час весняного локдауну, виявилися незручними. Дійшли висновку, що на сьогодні Zoom – найефективніша програма для онлайнового спілкування. На уроках інформатики школярики отримали інформацію про цей додаток. Перед канікулами я попросила батьків, щоб вони встановили Zoom на домашні гаджети і налаштували його. Сьогодні з 32 дітей до трансляції приєдналися 29. Але є проблеми технічного характеру, які від мене не залежать - поганий звук, або взагалі його немає. Тому надсилаю у Viber відео-ролики з поясненнями або надиктовую голосові повідомлення. Коли діти повернуться до школи, ми відпрацюємо ті теми, які найгірше засвоїлися, - розповіла Вікторія Броваренко.
Вікторія Броваренко налаштована оптимістично
У віртуальному класі старшої школи
Цікаво, а як вчителі старших класів «викручуються» із цієї ситуації? Йдемо з директоркою школи до кабінету інформатики. У великій і просторій кімнаті за комп’ютерами працюють одразу декілька вчителів.
В класі інформатики робота "кипить"
- WI-FI не достатньо потужний, тому ми провели дротовий інтернет майже до кожного класу і забезпечили вчителів комп’ютерною технікою на 70%: в початковій школі в кожному класі є ноутбук та принтер, а в старшій – ще ні. Деякі вчителі працюють з дому зі своїх домашніх гаджетів, а деякі приходять до класу інформатики. Якщо у педагога виникають складнощі з проведенням онлайн-уроків, у нас є група підтримки – два інженера-комп’ютерщика, які завжди готові прийти на допомогу, - роз’яснила пані Олена Кокол.
Ірина Товцева проводить урок української мови для п’ятикласників у додатку Google Classroom – це віртуальний клас, а не живе спілкування, як у Zoom. Для максимально якісної подачі матеріалу педагоги старших класів комбінують декілька платформ для дистанційного навчання.
У віртуальному класі вчитель викладає відео-презантації тем. Учні можуть переглядати їх стільки разів, скільки їм потрібно. Потім вони виконують домашнє завдання у зошитах та надсилають фото виконаних робіт. Це треба зробити до наступного уроку, але все дуже індивідуально, терміни можуть бути і подовжені.
Якщо потрібно, вчитель дає роз’яснення кожному окремо, або ж усім разом. При перевірці робіт Ірина Володимирівна пише коментар до кожної помилки. Оцінки виставляються в електронному журналі. Поки діти дивилися відео, ми поспілкувалися з вчителькою.
- Дистанційно працювати набагато важче і дітям, і вчителю. В класі все просто. Я звернулася до дітей і дивлюся, хто з них підіймає голівку, хто дивиться мені в очі. Можу пройти кімнатою, зазирнути кожній дитині у зошит, за потреби, одразу допомогти. Розумієте, бачити дітей, як вони на тебе дивляться, це зовсім інше. Зараз всім важко, тому ми створюємо максимум умов, щоб полегшити навчання та зробити його якомога цікавішим. Знаю, що батькам зараз теж нелегко. Вони нервують та переймаються, як їхні чада засвоять знання. Татусів і мамусь лякає така методика проведення уроків. Хочу звернутися до них та заспокоїти: якщо вас щось турбує, шановні батьки, то не хвилюйтеся, а просто зателефонуйте вчителеві. Повірте, ми відкриті до спілкування і любимо ваших дітей, - із запалом в очах переконує Ірина Товцева, педагог з 25-річним досвідом роботи у школі.
Ірина Товцева любить свій предмет
Вчителька інформатики та математики Ольга Лук’янчук також поділилася своїми думками щодо дистанційного навчання. Каже, що їй не важко організовувати онлайн-уроки, хоч і витрачає до трьох годин на підготовку, в той час, як для звичайного уроку в класі їй потрібно не більше тридцяти хвилин. Але їй дуже бракує живого спілкування з дітьми.
- Цікаво те, що деяким дітям підходить такий формат навчання. Одна моя учениця за темпераментом спокійна, повільна та відповідальна. Вона розповіла, що в класі зазвичай швидкий темп, тому їй не комфортно, ще й психологічно потрібно пристосовуватися. А вдома дівчина сама собі організовує час. В спокійній обстановці у неї виходить краще навчатися, - розповіла Ольга Юріївна.
Ольга Юріївна дуже сумує за своїми дітьми
Вже сорок років викладає музичне мистецтво в школі Тетяна Бродовська. Дистанційне навчання для неї стало викликом. Довелося пристосовуватися до нових технологій. Показує зошит, в якому відмічає присутність дітей на онлайнових уроках: тільки половина класу відвідує. Мабуть сплять ще, виправдовує дітей Тетяна Костянтинівна.
- Спочатку я думала, що це кінець і не буде навчання, а потім дійшла висновку, що ті діти, які хочуть чомусь навчитися, будуть це робити за будь-яких умов: традиційно чи дистанційно. В класі я граю на музичному інструменті, а онлайн я все це замінюю мінусовками. Завдання диференцірую залежно від талантів: хтось малює, хтось пише ессе або вірш, хтось робить презентацію. Треба давати дитині тільки те, що їй цікаво. Зараз відчуваю дискомфорт і сум. Мені важко спілкуватися з цими пустими партами. Особистий контакт не можливо замінити ніяким спілкуванням через інтернет, - з сумом у голосі ділиться Тетяна Костянтинівна.
Тетяна Костянтинівна з захопленням показує творчі роботи свої учнів
Резюме від директорки
- Як бачите, процес не порушується, діти та вчителі працюють за шкільним розкладом. Наразі немає чіткої інструкції, як правильно організовувати навчальний процес, але педагоги роблять все можливе, бо кожен хоче, щоб його діти отримали належні знання. Після школи, ввечері освітяни продовжують працювати вдома, готуючи презентації для наступних уроків. І десь о 20.30 ми спілкуємося у Viber, обговорюємо проблемні моменти, ділимося досвідом, вирішуємо проблемні питання. Зараз усім важко, тож не скаржимося а підтримуємо один одного у колективі. Розумію, що й батькам важко, особливо тим, у кого діти в першому та другому класі. Все навантаження лягає на них. Я вдячна їм за терпіння та допомогу. Моя онучка Вероніка першокласниця, то я знаю з особистого досвіду, як займається така малеча вдома, - розповіла Олена Миколаївна.
При дистанційному навчанні учні мають працювати самостійно на 70%, і для них такий досвід навіть корисний. Але класно-урочна система все-таки найкраща і найдосконаліша. Тому весь педагогічний колективо з нетерпінням чекає на своїх дітей.
Олена Кокол завжди відкрита до спілкування.
