Володимир Миколайович Яншин мав нестримне бажання розповісти свою історію про те, як лікувався від коронавірусу. Він прийшов не скаржитися, як йому було важко боротися зі страшною хворобою. Каже, що своїм життям завдячує янголам в білих халатах. Його розповідь – це прояв шани та поваги до лікарів та медичного персоналу.
В "інфекційці" працює команда
- Так сталося, що я захворів на коронавірус. Полікувавшись декілька днів вдома, 11 листопада я потрапив до Южноукраїнської лікарні в інфекційне відділення. Перше враження: лікарня в досить задовільному стані. Умови прийнятні, не скажу, що ідеальні, але цілком комфортні для перебування.
Приємно вразив той факт, що в інфекційному відділенні працює КОМАНДА фахівців високого рівня. Так, саме команда в повному розумінні цього слова: на чолі з головним менеджером - завідувачкою відділенням Зоєю Віталіївною Нечитайло, виконавчим менеджером – лікарем інфекціоністом Юлією Богданівною Бердніковою, виконавцями - медичними сестрами та групою забезпечення: сестра - господарка та санітарки. Не можу окремо виділити жодного з них, всі працюють, як єдиний механізм.
Моє життя рятували всі
- Я маю хронічні захворювання, через це кров почала згущуватися швидшими темпами, ніж зазвичай при коронавірусній хворобі. Я розумів, що при такому розкладі, мені залишалося б жити обмаль часу. Завідувачка відділенням швидко оцінювала ситуацію і приймала виважені рішення. Вона почала підбирати лікування індивідуально для мого випадку. Консультуючись навіть з лікарем – ендокринологом. Постала наступна проблема: в южноукраїнських аптеках на той час не було потрібних ліків для запобігання згущенню крові. Дякувати Богові, у мене є друзі, родичі, які прийшли на допомогу. Одинадцятеро людей в різних куточках України шукали для мене необхідні препарати, та максимально швидко переправляли їх до лікарні. Перші необхідні шприц-ампули передали з Одеси, потім з Миколаєва та Львова. Так, завдяки сумісним зусиллям, моє життя було врятоване.
Лікарі світового рівня
- Одного дня, якраз під час медичного обходу, мені зателефонував брат. Він мешкає у Сполучених Штатах, за фахом лікар зі стажем 28 років.
Я попросив Зою Віталіївну поговорити з ним. Сам собі подумав, що можливо родич дасть якусь пораду, поділиться досвідом, як у них, за океаном, лікують хворих на коронавірус.
Після телефонної розмови, лікарка посміхаючись пішла далі оглядати хворих. А брат у слухавку сказав такі слова: «Я цілком спокійний за тебе, брате. Я навіть не уявляв, що в Україні такі грамотні лікарі. Лікують так, як у нас. Це фахівці міжнародного рівня. Я навіть занотував для себе деякі моменти».
Надскладні умови створилися для медиків
- Працюють медики у надважких умовах. Наприклад, якось мене підключали до крапельниці о другій годині ночі. Чому? Бо на двох поверхах 40 хворих на дві медичні сестри! Вони просто фізично не встигають. А є ще і важкі хворі, які потребують додаткової уваги. Буває, що серед ночі медсестрі та санітарці доводиться переводити хворих в реанімаційне відділення в інший корпус на території лікарні, а це потребує часу та неабияких зусиль.
Згадую випадок, коли пізно у ночі підходить до мого ліжка медсестра. Вона ледь тримається на ногах. Я її запитую: «Юлю, а що сталося з твоїм пальцем, чому він перемотаний пластиром?» Вона мовчки розмотує, а там пухирі від
шприців. Розумієте? Але вона не зупиняється ні на мить, вона працює далі не дивлячись на втому та біль. Я дуже вражений людяністю, терпінням і професіоналізмом наших медиків.
Розумієте, там не тільки команда, там - родина. Бо завідувачка для них, як
мама. Це дуже відчувається. Вона може посварити, але ставиться до кожного медпрацівника свого відділення з теплотою, увагою та повагою. Є зовсім молоді дівчата. Вони працюють тільки по два місяці. Зоя Віталіївна каже: « Ще чотири - п’ять місяців і вони будуть класними фахівцями.» Але завідувачка хвилюється, що через низьку зарплату вони можуть звільнитися.
Лікарі-інфекціоністи: Зоя Віталіївна Нечитайло та Юлія Богданівна Берднікова
Медпрацівники - не обслуга!
- Багато чув таких висловлювань, що, мовляв, лікарі не лікують, нічого не роблять. Особливо у фейсбуці деякі користувачі, дають «поради» лікарям і ставлять їхній професіоналізм під сумнів. З чим я КАТЕГОРИЧНО не погоджуюся. Це кажуть ті, хто не знає, що там відбувається насправді. Я був там і все бачив зсередини……
Але навіть ті, хто потрапляє до лікарні, часто втрачають свою людяність. Я був
свідком, як деякі пацієнти вели себе по-хамськи та ображали медперсонал. Чув істерики хворих, які вимагали до себе особливого ставлення. «Що ви тут взагалі робите? Чому я маю чекати?» - часто чують медики в свій бік. Якось до мене в бокс зайшла вагітна медсестра, щоб підключити крапельницю. Вона плакала від образ. Моєму обуренню не було меж.
Не має значення, яку ти посаду обіймаєш, скільки грошей маєш: коли ти потрапляєш до лікарні, то стаєш таким же безпорадним пацієнтом, як і всі інші у цьому відділенні. Ніхто не відміняв почуття порядності, гідності і поваги. Не дозволено нікому «витирати ноги» об працівників лікарні. Це не обслуга! Це ваші рятівники.
Я знаю ціну життя
- Мені 60 років, я вже трохи пожив. Якби моє життя не врятували, то таке... Але ж коли хворіють і помирають молоді люди: 25–30 років – це страшно. Багато хто не вірить, що коронавірус існує. Люди добрі, я хочу сказати, що він є!
Зі мною поряд в боксі лежав важко хворий молодий хлопець, йому 33 роки. Не палить, не вживає алкоголь, займається спортом. Коронавірус його теж не оминув, та призвів до тяжкого стану. Траплялося і таке, що хлопець лежав по шість годин на добу підключений до кисневого концентратора. Дякуючи лікарям, він вижив і нас разом 27 листопада виписали додому.
Під час участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (протягом 16
років) довелося бачити та пережити речі навіть страшніші ніж COVID-19: високі дози опромінювання, радіаційні опіки, тривале лікування від їх наслідків, проводжання в останню путь біля шестидесяти своїх підлеглих, колег та друзів. Мені є з чим порівнювати, і мої слова це не бла–бла-бла...
Прошу звернути увагу
- Можливо я не правий, але коли місто накриє цунамі коронавірусу, то буде нам
непереливки. Вважаю що, в цій ситуації, нова влада повинна рішуче брати відповідальність на себе, приймати зважені, а можливо і непопулярні рішення, спрямовані, насамперед, на порятунок людей.
На власні очі бачив, що для інфекційного відділення потрібно більше персоналу. Це занадто велике навантаження, вони не справляються. Прошу керівництво лікарні вирішити цю проблему. Я чув, що медикам не виплачують обіцяні «ковідні» гроші. Прошу владу звернути на це увагу. Це справа честі та гідності Вашої команди, яка у своїх передвиборчих перегонах впевнено стверджувала, що знає, як допомогти медицині нашого міста. Введіть, нарешті, в експлуатацію комп’ютерний томограф! Він конче необхідний для діагностування пневмоній.
Низький уклін
- Я хочу подякувати команді інфекційного відділення. Кожному з них: лікарям, медсестрам, санітаркам, буфетчиці, яка приносила нам їжу. Їхня праця неоціненна.
Довіряйте лікарям, ставтеся до них, як до своїх рідних. Вони рятують!
