В Южноукраїнському центрі первинної медико-санітарної допомоги – аншлаг! Великі черги активно обговорюються в ЗМІ та соцмережах. Южка.City пропонує подивитись на цю проблему очами медика. Наша співрозмовниця сімейна лікарка Катерина Беспалько-Горкавчук розповіла про свої будні в умовах пандемії.
- Катерино Петрівно, як проходить Ваш робочий день? Як він розпочинається і як закінчується?
- Зранку приходжу на роботу десь без двадцяти вісім. Переодягаюся. Починається прийом і йде поки не скінчиться черга. Я особисто приймаю всіх до останнього пацієнта. Якщо вчора в мене був прийом з восьмої ранку до часу по обіді офіційно, то я його закінчила о п’ятій годині вечора. У п’ятницю працювали до пів на шосту. Потім йду на виклики до лежачих пацієнтів. Це, як правило, похилий вік, люди з інвалідністю. Їх треба подивитися в будь-якому випадку. Слава Богу, в нас є транспорт. Все. З роботою справилась. Приходжу додому, відкриваю робочий телефон і працюю далі. Передзвонюю, відповідаю через Viber, Messenger, куди людина пише, там і відповідаємо. І в кращому випадку о дев’ятій вечора вже ніхто не дзвонить, ніхто не пише.
- А вихідні у Вас є?
- Є. Субота-неділя – це просто нестихаючі телефонні дзвінки і листування. Краще б я була на роботі, тому що насправді це не вихідні.
-З якого часу розпочалось таке навантаження?
- Десь з початку листопада. Збільшується по наростаючій. Це не тільки в мене так. Це у кожного лікаря. Ще ми буваємо черговими. Ще ми їздимо на констатацію смерті…
- З якими хворобами найчастіше до Вас звертаються зараз?
- На даний момент дуже багато важких пацієнтів 40+. Важкі вони тому, що мають свої супутні захворювання, хронічні, і до них додається ще й запалення легень. Майже всі пацієнти у зрілому віці до нас ідуть з пневмоніями. Однобічними чи двобічними. Дуже важке навантаження. Із-за цього ми прийом ведемо повільніше, ніж завжди. Тому що треба розібратися з кожною людиною, з її захворюванням. На це витрачаємо багато часу.
- Чи можливо, на Вашу думку, якось скоротити ті великі черги?
- В нас є де працювати. І наче лікарі є молоді. Але занадто великий потік людей. Щонайменше 50 за прийом, а то й більше. В мене вчора було 72 пацієнти. Розпочали окремий прийом хворих, які мають температуру. Їх приймає черговий лікар. Вхід зробили зі сторони швидкої допомоги. Раніше там брали мазки, довідки видавали. З понеділка той кабінет працює. Яка там ситуація, я не бачила, бо не встигаю спілкуватися. Думаю, що натовп там теж буде.
- Якщо хтось має характерні симптоми (температура, біль у горлі, м’язах, слабкість, втрата нюху тощо), що йому робити: йти до лікарні і стояти в черзі чи лежати вдома?
- Лежати вдома ні в якому разі не треба. Якщо вже є відповідні симптоми, то обов’язково зерніться до лікаря. Хоча б зателефонуйте. Хоча на даний момент я не встигаю одночасно приймати пацієнтів і відповідати на телефонні дзвінки. Приходжу додому і вже потім у вільний час обдзвонюю цих людей.
- Це дзвонять ті пацієнти, з якими у Вас є декларації?
- Не тільки. Телефонують люди, яких я навіть ніколи не знала, не бачила. Питаю, де ви взяли мій номер? Сусідка дала. Подруга… Ми стараємось. Але дуже важко. На дану ситуацію важко дати якусь пораду людині. Тому що симптоми міняються. Сьогодні добре, через годину-дві може бути погано. Медична допомога необхідна. Треба звертатися до лікаря, щоб той його оглянув, послухав.
- До нас в редакцію звертаються южноукраїнці. Були випадки, коли людина приходила з симптомами, ставили діагноз ОРВІ, а через день виявлялось, що в нього двостороння пневмонія. Питання, чому всіх хворих з симптомами ОРВІ не направляють на ПЦР?
- Можливо пацієнт щось лікарю недоказав. У нас теж бувають випадки на прийомі, коли спілкуєшся з людиною, все випитав і немає навіть думки, що це може бути COVID. Потім він приходить через три дні і каже, лікарю, а в мене такі симптоми. А що раніше не казали? Та я не придав значення! Та я не хотів казати!
- Тобто, якщо є симптоми, то Ви всіх направляєте на тест?
- Обов’язково.
- Яким чином це відбувається? Де роблять ті мазки?
- Якщо на прийомі є людина з підозрою на COVID, ми заповнюємо екстрене сповіщення, вносимо всіх його контактних осіб. З ким він проживає? З ким спілкувався останнім часом? І в нас є штаб – це така група людей в окремому кабінеті. Там працівники дооформлюють всі необхідні документи і направляють хворого на мазок. Яким чином? Зазвичай беруть мазок на дому. Або зв’язуються в телефонному режимі. Є пацієнти, яким забирають мазки в лікарні, є випадки, коли пацієнт на прийомі, ми тут же його підняли і мазок в нього взяли.
- Сам хворий не може викликати цю бригаду, щоб йому зробили ПЦР? Спочатку треба звернутись до лікаря?
- Так. А як же по-іншому? Ми ж не знаємо, що з людиною. Зараз є багато в кого паніка. Може в нього нічого немає, а паніка є! Деякі люди не можуть з цим справитися, вони себе до такого ступеню накручують! Приходять: в мене нюх пропав. Я кажу: чуєте, що в нас помили в кабінеті? Він: так, чую. А чого кажете, що нюх пропав? Ну, не знаю. Бере людей зараз паніка. Якщо хворий потребує обстеження, ми обов’язково його направляємо. Кількість тестів збільшилась в два якщо не в три рази.
- Чи правда, що хворі на COVID після 60 років не направляються на госпіталізацію? Ходять містом такі розмови.
- Обов’язково за показаннями направляємо пенсіонерів, і будемо направляти. Хочу звернути увагу наших пенсіонерів, щоб вони не ходили там, де не треба: місцями скупчення людей. Навіщо йти в АТБ, коли всі повертаються з роботи? Що, іншого моменту немає? Проблема в тому, що люди пенсійного віку не розуміють даної катастрофи. А коли вже захворіють, то заражають своїх близьких, тих, хто їх доглядає. Через це виникає ще більше проблем.
- Медичні працівники хворіють на COVID?
- Ще й як. Лікарі виходять з ладу із запаленням легенів, один в реанімації в важкому стані. І у всіх COVID +. Зараз на лікарняному лише в мене три медичних сестри, один реєстратор. Це тільки ті, що до мене звернувся, як до терапевта. Є такі, що повиходили з лікарняних. Теж після COVID. В нас залишилось п’ять терапевтів. Як оце навантаження витримати, не знаю. І ще одна співробітниця подзвонила мені – теж йде на лікарняний, захворіла. Вона цеховий терапевт, а в нас прийом веде по суботах. Тепер суботи будуть між нами розподіляти.
- Чи є порозуміння з пацієнтами, що стоять до Вас на прийом? Чи бувають конфліктні ситуації?
- Бувають. І сваряться, і кричать під кабінетом. Чого тільки не роблять. Я скажу так: наші люди перестають бути людьми. В них немає ніякого співчуття. Вчорашній випадок. Під кабінетом людина втратила свідомість. Я вибігаю. Медсестра з нашатирем. А два пенсіонери кажуть: бігом забігай в кабінет, поки там нікого немає. Байдуже, що хворий впав, забігай! До чого ми котимось?
- Як з цього вийти? Яка перспектива? Що робити?
- По-перше, ввести карантин. Заборонити великі скупчення людей. Заборонити різні приватні святкування. День народження або купівлю автомобіля. Всі, хто щось святкував, лежать потім в інфекційному відділенні у сусідніх палатах. По-друге, якось розмовляти з нашими пенсіонерами. Як до них довести цю інформацію, не знаю. Для того, щоб виписати електронні рецепти, не потрібно йти до лікарні. Достатньо просто зателефонувати. Вони це знають, але все одно приходять. А тім, хто працює, бажаю терпіння, тому що до лікаря треба обов’язково потрапити. Це не банальна простуда. Це не просто ОРВІ чи грип. Це така хвороба, яка може себе проявити невідомо чим. Це – не жарти. Нашим пацієнтам я бажаю зрозуміти, що ми їм потрібні, щоб допомогти. Не треба сваритися. Так, є великий натовп людей, бо немає в нас такої кількості лікарів, щоб цю чергу розгребти.
- Чи достатньо забезпечені медики засобами захисту?
- Так. В нас є комбінезони, маски, які ми часто міняємо. Рукавички одноразові, які ми теж часто міняємо. Щітки захисні, дезінфектори. В нас є все для роботи, щоб себе захистити.
- А чому тоді медики хворіють?
- Я скажу, чому. Через велике навантаження. Тому що лікар не може банально вийти в туалет спокійно, чи випити чашку гарячого чаю, з’їсти якийсь бутерброд. Він не може цього зробити через таке скупчення людей та масштабів тої роботи, яка на нас зараз звалилася. Треба разом з цією бідою боротися, поважаючи один одного.
