Ця історія про підприємця, який почав свій бізнес ще в далеких дев’яностих. В житті наполегливого господаря своєї долі були злети і падіння та завдяки особливому підходу до справи в нього все виходило. Про впевненого в собі, щирого та відкритого Володимира Шапара.
Батько чотирьох доньок, дідусь двох онуків, він завжди активний та непосидючий, постійно креативить та намагається жити на позитиві. Підприємцю виповнилося 52 роки, каже, що багато ще треба встигнути зробити. Тай жити він збирається років до ста.
Все почалося з церкви
До Южноукраїнська з майбутньою дружиною Оксаною переїхали двадцять шість років тому з міста Олександрія Кіровоградської області. Спочатку винаймали квартиру. Жили дуже скромно, було таке, що й їсти не було що. Володимир не панікував, постійно шукав вихід. Брався за будь-яку справу, а щоб все було за Законом, відкрив підприємницьку діяльність та сплачував податки.
- Я люблю свободу, через те став підприємцем. Сам будую своє життя та приймаю доленосні рішення. Невдовзі, як переїхали, дізнався, що отець Василь шукає робітників для будівництва церкви у Костянтинівці. Познайомився з ним, після розмови зібрав бригаду, і ми приступили до роботи. За рік побудували храм. Заощаджували з дружиною кожну копійку і через три роки придбали будиночок в Костянтинівці. Про квартиру навіть і не думали бо обоє свободолюбиві особистості.
Храм Святого Миколая УПЦ в Костянтинівці, який будував Володимир Шапар
Вибір завжди є
Володимир перепробував багато справ, намагався знайти ту, яка би прийшлася до душі і в той же час приносила нормальний дохід. Якось в газеті кинулась в око стаття про вирощування грибів. Спробували спочатку в своєму гаражі – вийшло. Потім орендували у Вознесенському районі підвали і два роки цим займалися.
Згодом подружжя вирішило вирощувати овочі. Для цього орендували земельні ділянки у селі Булацелове. Самі ростили і самі ж продавали на базарі. Та зрозуміли, що потрібно займатися чимось одним: вирощувати, або реалізовувати. І вже багато років Володимир та Оксана Шапарі торгують на Южноукраїнському базарі. У них є постійні покупці, які приходять не тільки за дешевими та свіжими овочами, а й просто перемовитись слівцем.
А ще вони мають теплиці та вирощують квіти. Навесні підприємець продає до двадцяти тисяч кущів петунії та ще деякі види квітів.
Розводили навіть перепелів, дійшло вже до 1000 осіб. Господарі годували птицю тільки натуральними кормами, тож корисні перепелині яєчка в основному мамочки купували для дітей. Через карантин на коронавірус довелося припинити цю діяльність через брак компонентів для кормів.
Розраховую тільки на себе
- Рушійна сила в нашій сім’ї - я, дружина вірить в мене та підтримує. Не можу спокійно сидіти і нічого не робити. Прораховую, обдумую наступний крок та ризикую. Розумію, що це сміливо, але по іншому нічого в житті не досягнеш. За 26 років ще жодного разу не «прогорів», по нулях виходив, а в мінус – ні.
Люди, які кажуть, що в них немає грошей, вони просто ледачі та не хочуть виходити із зони комфорту. Можливостей є безліч, просто потрібно озирнутися навкруги. Ніколи не жаліюся на владу, просто беру й роблю так, щоб моя сім'я була забезпечена необхідним.
Завжди рука об руку з коханою дружиною
Людям зиск, і мені теж
Підприємець Володимир Шапар розкрив Южка.City секрети своєї успішності. Він розповів про свою гнучкість в бізнесі. І щоб вийти з успіхом зі складних ситуацій, іноді йому доводиться добряче креативити.
- Був такий випадок. Закупив партію томатів по вісім гривень. Бачу, на базарі дуже багато помідорів, і я не встигну продати їх за три дні за такою ціною. Потрібно швидко приймати якесь рішення. Ставлю ціну 8,50, мій заробіток тільки п’ятдесят копійок на кілограмі, але я розпродую овочі за один день і «вбиваю одразу двох зайців». І людям добре, і мені. Їду за новою партією і заробляю не на великій різниці в ціні, а за рахунок об'ємів.
За овочами не їжджу, як інші підприємці аж до Херсонської області. Це далеко і не вигідно. Я вчинив по іншому: домовився з підприємцем з Вознесенського району і забронював для себе сім гектарів поля з овочами. Дуже ризикував, заплативши завдаток 50 тисяч гривень і зобов'язавшись викупити весь майбутній урожай. За умовами угоди, якщо хоч раз відмовлюся від закупівлі, в якості компенсації він залишає гроші собі. Цілий сезон співпрацювали так, і все вийшло. Тепер ми партнери вже більше п’яти років. Постачальнику вигідно, він не шукає, кому продати овочі, мені теж. Можу поставити мінімальну ціну при менших витратах на закупівлю. І покупці задоволені.
Робочі моменти Володимира Шапаря
Було все: і поліція, і телебачення
Якось конкуренти навіть поліцію викликали до підприємця. Привід: їм не сподобалось, що Володимир Шапар ставить низьку ціну на овочі. Але чоловік пояснює, що гроші – не найголовніше в житті. Людяність ніхто не відміняв. Тим паче, що закон він не порушує. Але ж «жаба душе» конкурентів, як кажуть в народі.
- Ще був такий смішний випадок, який до речі зробив мене відомим в Южноукраїнську продавцем овочів. Було це давно. Знімальна група місцевого телебачення прийшла робити репортаж про мене, через скаргу, ніби я працюю нелегально без документів. Так от, мене знімають за прилавком, і ціни теж потрапили до об’єктиву камери. Люди побачили і у вихідні дні в мене розкупили весь товар. А документи в мене були.
Дітей вчу, щоб ніколи не брехали
- Не терплю, коли брешуть, зраджують, вважають іншу людину дурнішою. Думку про співбесідника можу скласти через дві хвилини розмови.
Товаришів є багато, а справжніх друзів одиниці – це перевірені часом люди. Іноді близькі на мене ображаються, тому що завжди кажу правду. Інакше не можу. І дітей так вчу. У вихованні нащадків суворий, але справедливий. Вважаю: кожен повинен працювати, щоб знати ціну речам.
Дружина для мене – це взірець мудрості. Вона ніколи не влаштовує істерик, завжди ставиться з розумінням до всіх перепетій долі. Вона в нас берегиня сімейного затишку. Ми все робимо разом.
Дружина Оксана, в робочому процесі
Добро не можна виміряти грошима
Володимир зніяковів, коли мова зайшла про благодійність та добрі справи. Він каже, що добро – це природньо і повинно йти від серця, від душі. Підприємець допомагає дітям з центру психологічної реабілітації: привозить гостинці, а на Новий рік - велику ялинку.
Дружина Оксана розповіла, що чоловік відкликається на допомогу всім, хто до нього звертається. І не важливо, чи то гроші потрібні комусь, чи робота – знайде можливість і допоможе. Не може спокійно дивитися, як бабці шукають в гаманці копійки, щоб розрахуватися за товар, віддає так, без грошей. Старенькі іноді плачуть від вдячності. Шкода їх.
У нашої держави є майбутнє
-Я патріот своєї країни. Пишаюся, що живу на цій землі. Я з тих людей, які можуть терпіти, але коли приходить час, то вже пощади немає нікому. Зараз йде приниження людей, які стояли на Майдані та боролися за краще для себе та своїх дітей. Не виправдалися наші надії. Мені боляче, бо я теж не був байдужим, коли в 2014 році розвивалися події на Майдані. Переживав, возив туди овочі.
Але я впевнений, настане час, коли до влади прийдуть люди, в яких вистачить сили змінити життя українців.
Нема за що червоніти
Пан Володимир вважає себе успішною людиною. Каже, що його совість чиста. Він не зважає на всілякі плітки про нього, адже місто маленьке, іноді людям говорити легше, ніж щось зробити. На досягнутому не збирається зупинятися, не з його характером.
І на останок
- Вважаю себе абсолютно щасливою людиною. Головне, бути у гармонії з собою, зі своїм внутрішнім світом. Кожна людина особлива, і вона повинна усвідомлювати свої переваги та недоліки. Дисциплінованість та прагнення до кращого – запорука успіху. Це я зрозумів ще в ранньому віці, коли почав займатися спортом. Згодом став кандидатом у майстри спорту з самбо. А ще навчився цінувати життя, коли працював в Олександрії під землею в шахті два роки. Все буде добре, потрібно тільки захотіти.
З покупцями завжди ввічливий
