Подружжя Олексія і Тетяни Вижол довело, що навіть під час війни можна будувати майбутнє. Завдяки гранту, сміливості та взаємній підтримці вони відкрили у Південноукраїнську кав’ярню, про яку мріяли ще тоді, коли Олексій воював на фронті. Їхня історія – про вибір, відповідальність та силу змін. Сімейна пара погодилася поділитися своїм досвідом з читачами ЮжкаNews.City. Зустріч відбулася у затишній кав’ярні.
Олексій і Тетяна Вижол.
Ми своїх не кидаємо
Олексію Вижолу 44 роки. Разом з дружиною Тетяною вони виховують двох вже дорослих дітей: доньку та сина. Наразі чоловік працює слюсарем на Південноукраїнській атомній станції, паралельно займаючись бізнесом. Про себе Олексій розповідає мало. Він ветеран війни, учасник бойових дій. У військо пішов добровольцем на початку 2020 року. Служив в артилерії.
Раніше Олексій був чоботарем: мав власну майстерню, де ремонтував взуття.
Такий вигляд мало це місце у минулому.
Але коли потрапив в зону АТО, відчув: чоботарство втратило сенс. Під час однієї з відпусток вирішили з дружиною, що на тому місці, де стоїть їхній МАФ, має бути кав’ярня. З того часу поступово почали реалізовувати план. Наприкінці 2021 року побудували каркас для майбутньої кав’ярні. Тим часом Олексій продовжував службу в ЗСУ.
Каркас майбутньої кав'ярні.
Повномасштабне вторгнення російських військ застало Олексія в Харкові на полігоні, де він проходив чергові навчання.
– Ми були в полях за 10 кілометрів від кордону. Постійно переміщувалися. Холод, мінус 26 градусів, одягу не вистачало, телефоном дзвонити не можна було, інакше одразу прилетить, – розповідає Олексій.
Для Тетяни ці дні стали найважчими. Вона не може стримати сліз, розповідаючи про них. Жінка з двома дітьми тоді була дуже налякана. У них з чоловіком не було зв’язку 10 днів. Вона не знала, що з ним і чи він живий. Знайомі та родичі постійно запитували, а вона не мала, що відповісти. Досвід пережитого назавжди залишиться в її пам’яті.
– На жаль, були такі обставини у нашому житті, але ми це пройшли. Тепер наше сімейне гасло: «Ми своїх не кидаємо». У колі друзів і родичів ми завжди підтримуємо одне одного, – додає Тетяна.
Як з’явився грант
У червні 2023 року Олексій звільнився зі служби через сімейні обставини: матері зробили складну операцію і вона потребувала постійного догляду.
Відтоді Вижоли почали активніше працювати над відкриттям кав’ярні. Вони відкладали кошти, прораховували всі ризики, складали плани.
– Коли побудували приміщення для кав’ярні, думали взяти обладнання в оренду. Однак зіткнулися з тим, що під час війни в Миколаївській області така послуга недоступна. Ми зрозуміли, що нам потрібно сподіватися лише на грант, інакше не зможемо запустити кав’ярню. Лише на техніку необхідно було близько семисот тисяч, – розповідає Тетяна.
– У нас були заощадження, але ми розуміли, що цього не вистачить. Я брав участь у тренінгах, як відкрити власну справу, що влаштовувало управління економічного розвитку для ветеранів війни та мешканців міста. Там і дізнався про грант на власну справу, який надає держава. Рік з дружиною роздумували, прораховували всі ризики. Потім разом з Танею написали бізнес-план. Я захистив його і мені дали грант на 500 тисяч, строком на сім років, – розповідає Олексій.
Грантові програми єРобота – це допомога від держави для відновлення або створення власної справи з нуля. Повернути кошти потрібно не грошима, а податками – через найманих працівників. Тому Олексій одразу офіційно взяв на роботу двох баристок.
– Немає відсотків, але маєш створити робочі місця. Це чесно, – пояснює підприємець.
Поради для інших
Коли Олексій та Тетяна складали бізнес-план, то враховували всі найменші подробиці: скільки людей проходять повз, скільки живуть поряд, час, за який бариста зможе обслужити кожного відвідувача. Тетяна наголошує на наступних моментах:
– Потрібно чітко розуміти, для чого тобі це взагалі потрібно. Які вимоги до обладнання ставиш та на що воно має бути розраховане. Крім цього варто зауважити: техніка майже вся італійська і вона дорожчає. Від написання бізнес-плану до отримання гранту пройде якийсь час і ціна може зрости на відсотків 15. У нас так і було.
Подружжя згадує курйози, які траплялися з ними. Усі виклики долі Тетяна та Олексій сприймають з усмішкою і вважають це досвідом, який робить їх лише сильнішими.
– Коли привезли вітрину за майже сто тисяч, з’ясувалося, що вона не проходить у двері. А вже був вечір і я думаю: ну все, буду тут з нею ночувати. На допомогу прийшли знайомі. Витягли вікно і занесли вітрину всередину, – розповідає Тетяна.
У день відкриття теж не обійшлося без казусів: кавомашина дала збій. Поки розібралися, термінал перестав приймати картки. Однак, подружжя певне, що всі ці ситуації лише загартовують.
У день відкриття.
Про каву і перший досвід
У червні 2025 року Олексій і Тетяна відкрили кав’ярню під назвою «пані Кава». Про те, що започаткували нову справу, Вижоли не шкодують, хоч Олексій відверто зізнався, що вранці прокинувся і подумав: «Війна, а ми кав'ярню відкриваємо...».
Хоч кав’ярня маленька і без столиків, однак тут є туалетна кімната і безперебійна електроенергія, яку під час відключень світла виробляє генератор. Це свідчить про турботу до відвідувачів.
Поки ми спілкувалися, до кав’ярні заходили люди, щоб купити свій улюблений напій. Діти обирали для себе смаколики. «Найчастіше південноукраїнці замовляють американо та американо з молоком, трохи менше – лате і капучино», – розповідає баристка Анастасія, коли з’явилася вільна хвилина.
Олексій полюбляє ірландський віскі, а Тетяна – еспресо. Раніше жінка пила американо, але коли поринула у світ кави й почала розбиратися у тонкощах, зрозуміла: справжній смак можна відчути лише від еспресо.
– Кава у нас купажована: 80% арабіки і 20% робусти. Перед тим як замовляти велику партію, ми взяли зразки і протестували їх на своїх знайомих і друзях. Пронумерували пакетики і роздали їм. Той зразок, що схвалила більшість, замовили для кав’ярні, – поділилася досвідом Тетяна.
Відвідувачі часто заходять з дітьми.
«Ми зробили свій вибір»
Олексій чесно розповідає, що не все ідеально у веденні бізнесу. Потрібно докладати зусиль, аби був результат. Однак своя справа варта того.
– Іноді я втомлений після роботи, а треба їхати в кав’ярню. Це важко. Однак потрібно рухатися в цьому житті. Навіщо люди тоді заводять дачі, вкладають туди кошти? Вони ж мають мати на це час і гроші. То чому не вкладати це у свою справу? І з кожним роком отримувати досвід і вдосконалювати це?! Хотів би подякувати за підтримку. Наприклад, з центру зайнятості мені дзвонять, з податкової, нагадують про звіти. Вони не мають цього робити. І ще раз хочу наголосити: можливості є завжди, потрібно бути відкритим до них.
– Зараз дійсно є багато можливостей, щоб відкрити свою справу. Це дуже важливо для тих, хто повертається з війська. Не потрібно боятися щось змінити у своєму житті. Однак треба зважити всі за і проти. Також дуже важливо, щоб поряд була людина, яка підтримає. Треба вірити у мрію, справу, не зважаючи на різні ситуації. Війна не війна, але тим, що ми сплачуємо податки – підтримуємо когось. Хтось отримує пенсію, хтось – субсидію. Життя продовжується, а що буде далі – побачимо. Треба вміти ризикувати. Ми зробили свій вибір. Кожен вчиняє так, як відчуває, – додає Тетяна.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа”, що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Південноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
